
24.02.2024… 731-й день
Це пекло почалося 10 років тому… 10 років тому на нашу українську землю вломився ворог…
У цього ворога багато імен – расійська федерація, рашка, оркостан, московія, нелюди, країна 404…
Але сутність ворога одна – жорстокість та безлюдяність. Цей ворог – нація крадіїв, ґвалтівників, вбивць…
Вони прийшли на нашу землю зі своєю гнилою філософією рабів та злочинців…
Вони своїм вонючим лаптями витоптали яскраве життя і поселили на зґвалтованій землі сірість, тупість, радянщину, страх, розруху, безнадійність… Там, де ступив лапоть ворога – пустеля, випалена земля, туга…
І вже 2 роки, як наша країна потерпає від повномасштабного вторгнення вогога… ДВА роки… ціле вічність…
Я напишу книгу, де зможу передати те, що увесь цей час було всередені мене… Сьогодні поки не можу… бо так болить мені, що слова не йдуть, та всередені стільки всього, що я боюся захлинутися тими емоціями, якщо я до них доторкнуся…
Але я хочу усвідомленно підвести межу цього етапу життя, бо ми сьогодні такі інші, що аж не віриться, що колись… колись я була… (я вже і не пам’ятаю, якою я була… Зовсім не пам’ятаю… Це так дивно усвідомити, що все-все змінилося).
Два роки повномасштабного вторгнення… Вічність…
Чому особисто я навчилася за 730 днів пекла, що зрозуміла, як змінилася:
1. ЗСУ! ЗСУ! ЗСУ! Наші Зброєні Сили України – це… це щось неймовірне! Титани! Боги! Найкращі! Молюся кожного дня за кожного хлопця та дівчину, які сьогодні на передовій. Я так молюся, нібито вони мої найрідніші. А так воно і є, бо вони своїм життям сьогодні виборюють моє життя… В Україні є такий вислів: “Подякуй вцительці, що можеш це прочитати. Подякуй нашим воїнам ЗСУ за те, що читаєш це українською”. Героям Слава!
2. Я і не знала до 24.02.2022, що для мене настільки важлива кожна наша людина. Що для мене біль кожного українця – це як мій особистий біль. Що я можу настільки перейматися зовсім незнайомими мені людьми, турбуватися, горювати, ридати, скорбити та радіти разом з ними. Мені є діло до кожного українця доброї волі!
3. У мене немає сьогодні сірого. У мене є чорне та біле. Війна дуже чітко проявила тих, хто хоче однією … на двох стільіях всидіти… Проявила тих, для кого слова “повага” та “гідність” – порожнє місце… Проявила тих, в кого рашка так глибоко вросла корінням, що начисто вимкнулося критичне мислення, самоповагу та самоідентифікацію. Проявила тих, у кого досі сидить у голові “какая разніца”, і які продовжують своїми переглядами рабсійського контенту спонсорувати рашиську воєнну економіку. А коли я почула від однієї людини на моє зауваження, що вона рекламує саме російського спікера: “він людина світу, він космополіт, він внє політікі”, то… то… тут без слів. Так огидно… Але нехай це залишається на совісті та кармі людини. В мене своя відповідальність за свої вчинки та внутрішній світ. Сьогодні чітко видно тих, хто не перейшов на інщий рівень, хто чіпляється руками та ногами за старе, хто живе у старих вібраціях рашиського впливу. І я бачу це… і мені не все одно. Два роки повномасштабного вторгнення – вже ж можна якось “вилікуватися” від російшини?
4. Мене все частіше вражають ЛЮДИ! Саме великими літерами. Бо за ці два роки я зустріла та стикнулися з такою неймовірною кількістю людського прояву, що у мене гордість за націю ще більше. Наші ЛЮДИ – обожнюю вас! Українці, які з перших днів повномасштабного вторгнення усі два роки кожного дня роблять неймовірні речі! Я пишаюся, що я є частиною великої нації.
5. Особливе… дуже особливе ставлення до українських гнід…Тих, хто краде, тих, хто нажився та наживається на війні… Оце вже дніщє. Таке пробите дніщє… Для вас у пеклі найкращі місця. І ви відповісте за кожну копійку, нажиту на крові українців.
6. Я можу все… майже все: працювати в умовах блекауту, сидячи на підлозі заправки біля розетки, та під час ракетних обстрілів, сидячи в укритті… Я можу одягнутися за хвилину. Можу займатися кожного дня спортом, витримуючи дисципліну. Бо спорт рятує та емоційно перезавантажує. Можу тримати після вибухів, безсонних ночей, поганих новин, “спійманого” страху та відчаю, свій емоційний стан в нормі, щоб гідно працювати та бути сильною. Можу з задоволенням платити податки, бо термін “держава” набув нові сенси. Можу з перших слів відрізнити іпсо від правди. Розпізнаю фейки, зраду та всяку мутотєнь. Фільтрую інформацію. Це дуже корисний навик в наш час.
Кожен з нас багато чому навчився за ці 730 днів… зрозумів, переосмислив, переродився…⠀
Хотіла написати цей текст трохи по-іншому, але вийшло ось так от… Так і залишу, бо писала серцем… А воно так болить… як і у кожного українця доброї волі…⠀
Два роки… Два роки повномасштабного вторгнення… Ми продовжуємо боротьбу з нелюдьми за свою свободу та незалежність. Ми тримаємося та молимося. Ми працюємо кожен на своєму фронті. Ми віримо в ЗСУ! Ми донатимо на ЗСУ. Ми боремося не тільки з зовнішнім ворогом, але і з внутрішнім… Ми живемо кожен день в напрузі, тривозі та невизначеності, але продовжуємо жити, творити, працювати, кохати, созідати, радіти…⠀
Ми втратили дуже багато, але не втратили себе. І це найголовніше.⠀
Все вже є Україна!⠀
ПЕРЕМОЖЕМО!
Ксенія Тейлор 💙💛