ТАРАСЕНКО ОЛЕСЯ – засновниця 1-го блог журналу України LuckyUkraine, організатор проектів культурної, соціальної та благодійної направленості
Розказати свою історію – це чудовий спосіб не тільки пізнати ще один момент вічності із життя людини, але й доторкнутися до нескінченної історії буття міста контрастів – Києва.
Отже, ділюся із вами найпотаємнішим – щасливим моментом свого життя, який зміняв усе.
Зараз я успішна людина, що черпає натхнення у роботі, бо найкраще, коли хобі і робота поєднуються. Але шлях до успіху неможливий без щоденної праці, самовдосконалення і мрії…
Кілька років тому так сталося, що я змушена була залишити своє рідне місто Суми через певні обставини. Київ став для мене і моєї родини другою домівкою. Натхнення, нові знайомства, крок за кроком до своєї мети…
Я – людина творча й без творчості не мислю своє життя, тому одним із найулюбленіших місць у Києві для мене став Андріївській узвіз. Цим місцем можна гуляти годинами, у будь-яку погоду, споглядати види Києва, випити горнятко смачної кави або завітати до одного із численних музеїв, що розташовані поблизу.
На вихідні та вечорами я дуже полюбляю бувати тут, зануритися в атмосферу старовини, що поєднало Верхнє і Нижнє місто. Це – вулиця-музей, вулиця-мистецтво й одночасно вулиця-легенда.
Саме тут можна придбати різноманітні київські сувеніри, старовинні речі або справжні витвори мистецтва від відомих та невідомих, але талановитих майстрів. Я завжди із задоволенням роздивляюся майстерно вирізьблений декоративний посуд, самоцвітні прикраси, вінілові колекційні платівки, старовинні книжки та інші дрібнички, що неймовірно тішать око.
Крім того, саме тут знаходиться відомий, проте неординарний музей Михайла Булгакова, одного із моїх улюблених письменників, загадка якого поки ще не розгадана.
Але, як виявилось, це місце зберігає набагато більше таємниць ніж це здається…
То була друга половина осені. У цей день мене огорнув смуток. Ніяк не могло вирішитися одне питання, від якого, як я відчувала, залежало усе моє майбутнє. Ніяк я не могла прийняти рішення, і вагалася.
Я ходила поміж рядів із різнокольоровими виробами і раптом побачила майже точну копію іграшки, яку подарувала мені бабуся в один із найщасливіших моментів мого дитинства. Ця іграшка завжди була зі мною і нагадувала мені про той момент…
Я підняла очі і побачила старого майстра-художника, який так само здивовано дивився на мене… Як виявилось образ подібної іграшки колись подарував йому в дитинстві його дідусь. А від тільки відтворив це потім, багато років потому…
Я запросила його на каву до найближчої кав’ярні. Він уважно подивився на мене і сказав, що хоче розповісти мені одну притчу, яку колись довірив йому його дідусь.
Жив в одному селі мудрець. І раптом він дізнався, що в сусідньому селі з’явився ще один мудрець, якого всі вважають наймудрішим у всій країні. Чоловік не міг такого витерпіти, що хтось буде краще нього і вирішив дізнатися, у чому справа і провчити цього мудреця. По дорозі він побачив метелика, взяв його в руку і подумав: я запропоную цьому мудрецю вгадати, що у мене в руці – живе чи неживе. Якщо він скаже – живе, то я розчавлю метелика, якщо він скаже – неживе, то я випущу метелика. І таким чином я доведу, що я наймудріший. До мудреця із сусіднього села вишикувалась величезна черга. Чоловіку треба було відстояти кілька годин у черзі. Коли він підійшов до мудреця, то простягнув до нього руку і запитав: доведи, що ти наймудріший, вгадай, що у мене в руці – живе чи неживе? Мудрець уважно подивився на чоловік і сказав: все у твоїх руках.
Старий майстер сказав мені: Із тих пір я прагну бачити щастя в кожному моменті, і це залежить від мене самого. Ми завжди очікуємо, що життя стане кращим, коли ми вийдемо заміж, або одружимось. Ми очікуємо коли у нас буде великий будинок або машина, коли у нас буде відпустка… Але правда у тому, що найкращого моменту відчути себе щасливим не існує. Проблеми безкінечні. Треба відчувати себе щасливим тут і зараз. Тому що час не чекає нікого. Бо щастя – це шлях, який вибирає для себе людина.
У той момент я вже точно знала, яке рішення мені треба прийняти, щоб не зрадити собі, своєму шляху й своїй мрії. Так і сталося. Цей момент став поворотним і вкрай важливим…
Життя й турботи захопили мене у коловерть. Успіх йшов поряд зі мною. Але в один із пізньо-осінніх, майже зимових, вечорів я раптом згадала старого майстра. Я не могла дочекатися вихідних, щоб піти на Андріївський узвіз і побачити художника. Проте… не знайшла його. Торговці за сусідніми місцями сказали, що давно вже не бачили його.
Я зрозуміла, що життя людини – це пошук щастя, ще і є щастя, кожен малює свою дорогу різними фарбами. І тільки від нас залежить її палітра.
Теперішня ситуація змінює кожного з нас і змінює суспільство. Ми ніколи вже не будемо такими, як були раніше.
Найголовніша справа в житті – це вдосконалення власної душі. Тільки тут людина не має обмежень та перепон. І тільки коли людина робить те, що вона любить, вона по справжньому щаслива. Потрібно навчитися отримувати від щастя радість і дарувати її оточуючим. І ніколи не переставати мріяти й слухати своє серце.
А Київ став моїм містом каштанового щастя. Щастя, яке охоплює кожного, хто відкритий йому усією душею.
Історію записала Савенко Ірина, журналіст 𝗟𝘂𝗰𝗸𝘆𝗨𝗸𝗿𝗮𝗶𝗻𝗲
