Мирні сигнали Росії: дипломатія чи політична пастка?
30 квітня 2025 року у Кремлі знову заявили про готовність до переговорів з Україною. Речник президента Росії Дмитро Пєсков повідомив, що Москва відкрита до діалогу без попередніх умов, але наполягає, що переговори мають вестися безпосередньо з Києвом, а не через Вашингтон. Заява пролунала на тлі пропозиції Росії оголосити триденне перемир’я з 8 по 10 травня, приурочене до святкування Дня Перемоги.
Українська реакція була стриманою. У своєму зверненні 30 квітня президент Володимир Зеленський назвав таку ініціативу «маніпуляцією», наголосивши: «Щоб припинити війну, не потрібно чекати 8 травня. Потрібно припинити удари, припинити вбивства — й після цього шукати рішення на переговорах». Ця позиція відображає усталену вимогу Києва — жодних переговорів без припинення бойових дій з боку РФ.
Водночас відбуваються й зрушення в дипломатичних ініціативах США. Спеціальний представник Дональда Трампа Кіт Келлог повідомив про погодження Україною минулого тижня в Лондоні 22 пунктів плану дій, запропонованих США для припинення війни. Як зазначив Келлог, обговорення ведеться з Києвом у дусі партнерства, і зараз «черга за Росією». Він також піддав критиці пропозицію про триденне перемир’я, назвавши її «недостатньою та тактичною».
Також США оголосили про перший за адміністрації Трампа прямий експорт озброєння до України на суму $50 млн. Це відбулося паралельно з оголошенням нової стратегічної угоди між Україною та США щодо спільного фонду розвитку в секторі корисних копалин. Угода передбачає інвестиції обох сторін у проєкти на території України — від видобутку до інфраструктури — з реінвестуванням прибутків у відновлення країни протягом перших десяти років. США таким чином не тільки підтримують економічне відновлення, а й фіксують свою роль у безпековій архітектурі майбутнього регіону.
Ці дії, як вважають деякі західні спостерігачі, демонструють готовність США діяти не лише у воєнному, але й у політичному й економічному вимірі. Таким чином Вашингтон сигналізує, що бачить Україну як довгострокового партнера, а не тільки як об’єкт тимчасової допомоги. Водночас це може слугувати сигналом для Москви, що затягування конфлікту не змінює загального курсу Заходу на підтримку Києва.
Паралельно з цим сенатор-республіканець Ліндсі Ґрем, один із ключових союзників президента Трампа, представив у Конгресі законопроєкт «Sanctioning Russia Act of 2025», який передбачає максимальні санкції проти Росії та 500% мито на імпорт товарів із країн, що купують російську нафту, газ, уран та інші ресурси. За словами Ґрема, законопроєкт уже підтримали 72 сенатори, що дозволяє подолати можливе президентське вето. Він наголосив, що ці заходи спрямовані на тиск на Москву з метою досягнення миру, але також є сигналом, що у разі відсутності прогресу російська економіка зазнає серйозного удару.
Росія ж тим часом продовжує активні бойові дії. Протягом останніх тижнів українські міста зазнали чергових масованих обстрілів, що ставить під сумнів щирість намірів РФ припинити війну. 29 квітня росія здійснила чергову атаку дронів на місто Суми, яка призвела до жертв серед цивільного населення. Такі дії підривають довіру до заяв Кремля про мир і змушують західних партнерів розглядати російські ініціативи як інструмент дипломатичної гри, а не реального врегулювання.
На цьому тлі постає ключове питання: заяви Москви про готовність до миру є частиною дипломатичного маневру чи сигналом до серйозних переговорів? Враховуючи одночасність заяв про відкритість до діалогу й продовження обстрілів, західним партнерам варто зберігати обережність. Будь-яке мирне врегулювання повинно ґрунтуватися на дотриманні норм міжнародного права, а не на фактичному закріпленні результатів агресії.
Стабільний мир вимагає не тільки припинення вогню, а й чіткої відповідальності за його порушення. Лише на таких засадах можливе відновлення довіри до діалогу як інструменту врегулювання конфліктів у Європі.
