Вадим Міщук розповів, як не зневіритись після складної ампутації та продовжувати жити
За час перебування у комі, після повної ампутації лівої ноги, Вадим іноді приходив до тями та пам’ятає лиш, як дружина цілувала його руку. Лікарі прогнозували всього 10%, що він виживе. Історія українського бійця, який неймовірними зусиллями виборов собі життя, пережив ампутацію та очікує на протезування за кордоном.
За даними Міністерства соціальної політики за березень 2023 року, близько 2 000 українських військовослужбовців отримали статус людини з інвалідністю від початку російського повномасштабного вторгнення. Більшість з них стали інвалідами через ампутацію однієї або декількох кінцівок.
Звичне життя, яким жила людина до ампутації, враз перетворюється на суцільні випробування: труднощі з рутинними справами, постійні болі у травмованих місцях, спустошеність та зневіра у власних силах. На цьому етапі дуже важлива підтримка близьких та допомога кваліфікованого психолога, аби переконати, що життя – понад усе! Також вкрай важливою є допомога суспільства, адже його завданням стає підтримка українських захисників у інтеграції в соціальне життя, толерантність і повага, завдяки чому військовим буде значно легше сприймати свій новий стан.
Протез може вирішити труднощі, спричинені ампутацією, та значно спростити життя. Наразі держава надає безкоштовне протезування для українських військовослужбовців, що втратили кінцівки під час російської збройної агресії. Проте кількість запитів — колосальна. Окрім того, є низка складних випадків ампутацій, протезування яких потребує спеціальної кваліфікації та досвіду. Тому дедалі частіше серед українських військових з’являється потреба у протезуванні за кордоном.
Наразі таку можливість надають різні благодійні організації та фонди, серед яких Благодійна Організація “БФ “Майбутнє для України” (Future for Ukraine). У межах кейсу “Протезування українських військових 2023”, за підтримки міжнародної клініки з протезування Medical Center Orthotics and Prosthetics (MCOP) у Вашингтоні, фахівці якої мають багаторічний досвід у протезуванні військовослужбовців, що втратили кінцівки у війнах в Афганістані й Іраку, Благодійний Фонд Future for Ukraine допомагає українським військовим отримувати якісні протези та проходити реабілітаційний процес у провідних медичних закладах світу, протезистів та реабілітологів.
МСОР, зі свого боку, забезпечує українських військових високоякісними протезами та комфортним й активним процесом реабілітації. Future for Ukraine покриває всі витрати, пов’язані із забезпеченням медичних матеріалів, логістикою та супроводом військових протягом усього періоду протезування та реабілітації.
Завдяки допомозі багатьох українців, донорів зі всього світу та партнерів, Future for Ukraine забезпечив протезування вже 10 українських героїв. Своєї черги відправитися за кордон на протезування чекає Вадим Міщук, який внаслідок складної травми має повну ампутацію лівої ноги.
Вадим вступив до лав ЗСУ ще у 2016-му році. Під час навчань, які чоловік проходив разом із американськими військовими у Львові, він отримав позивний — Джонні.
А вже у 2017-му році Вадим був нагороджений Президентом України Володимиром Зеленським орденом “За мужність”.
“Це була зима, початок 2017-го року, 29-те січня, ми обороняли Авдіївку. Ворог пішов на нас у наступ і ми знищили його позиції та пішли у контрнаступ. Це був дуже важкий бій. Було холодно, близко -23°C, тоді майже всі дістали обмороження — у когось щік, у кого пальців чи ніг. На нас постійно наступали і не давали навіть голову підняти, хотіли відбити цю позицію. Але ми втримали і за це я отримав орден “За мужність” від Президента України”, — згадує військовослужбовець.
У лютому 2022-го, коли почалася повномасштабна війна з росією, Вадим Міщук тримав оборону Київського напрямку у складі 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців. Коли противник почав відступати, підрозділ Вадима було відправлено наздоганяти ворога — спочатку у Чернігівській області наздогнали, потім у Сумській. Після чого була передислокація підрозділу до Харківської області, а згодом і на Луганський напрямок. Опісля підрозділ Вадима став на оборону Донецького напрямку, де боєць отримав осколкове поранення тазу, в результаті якого залишився без лівої ноги та частини сідничних м’язів.
“Я стояв на позиції з хлопцями в окопчику. Ми тримали оборону, а по нам прилетіло з «САУшки» (самохідна артилерійська установка), 52-й калібр, прямо в окоп. Відбувся вибух, я впав повністю на землю. Лежу і чую, що продовжують стріляти. Думаю, треба змінити позицію, втекти у бліндаж. А до нього було 6-7 метрів повзти. Я туди поповз, але через пару метрів зрозумів, що дуже важко, бо ліва рука також вся поранена. Тому її тримав на висоті, а одною рукою повз. Хлопці допомогли — затягнули мене. Почав пробувати: права нога працює, я її відчуваю, пальці також. А от ліва, я її не відчував. Біль я відчував, але поворухнути не міг. Також відчував, що таз перебитий. Нога була ще на мені, її відрізали на другий день у лікарні. Хлопці надали мені першу медичну допомогу на місці. Приїхало авто, нас посадили на евакуацію і завезли у переносний госпіталь. Там мені ножицями розрізали штани, побачили рану і приспали. Прокинувся я вже через днів п’ять”, — розповідає Вадим.
У лікарні ім. І.І. Мечникова у Дніпрі, куди Вадим потрапив з польового шпиталю, лікарі боролися за його життя п’ять днів, ампутація ноги була вимушеною мірою, аби уникнути повного зараження крові. Зі слів героя, йому хотіли ампутувати ще й руку, але він, через “сон”, щосили намагався рухати пальцями. Тоді лікарі вчасно помітили це та зрештою врятували кінцівку. Це було справжнім чудом! Перебуваючи у вимушеній комі, Вадим лише іноді приходив до тями. “Лежу я в комі і відчуваю, як мене хтось цілує. Дивлюся вбік — жінка. Закрив очі, відкрив очі, дивлюся з іншого боку мама стоїть! І заснув далі”, — згадує він. Згодом на військового чекала ще одна операція вже у Києві.
“Спочатку було важко. Я розумів, що життя не буде як раніше”, —відповідає Вадим на питання, як він почувається після ампутації: —“Зі мною місяці 3-4 працював психолог. Це дало мені іскринку до життя. Я хочу далі жити. Мені вже легше, я вийшов з лікарні. На костиликах ходжу. Я сідаю в авто. У мене авто з коробкою автомат. Їду куди хочу. Не багато, але можу. Дитину в школу завезти, забрати. Поїхати до батьків. Щодня можу трохи більше зробити. Уже 2 рази ходив без сторонньої допомоги. Раніше не міг сам помитися. Я розумію, що такого життя, як раніше, не буде. Що вже зробиш. Ні за чим не жалкую!”
Вадим Міщук обрав жити далі, він намагається радіти кожному новому дню та з нетерпінням очікує на протез:
“Спочатку було багато проблем, зокрема зі спиною. А зараз нога підзажила і мені стало легше вставати. Я став ходити. На вулицю можна вийти. Почав більше рухатись і зрозумів, що мені вже нога треба, я готовий до неї!”
Удома військового підтримують турботлива дружина, яка перебувала усі 3 місяці з ним у лікарні та власноруч робила ін’єкції, 11-річний син та кум, що завжди вміє підбадьорити свого найкращого товариша.
Після отримання протезу Вадим мріє якнайшвидше опанувати його та поїхати у подорож до Єгипту. Побачити піраміди — його давня мрія!
Кожен може долучитися до допомоги військовим і Вадиму, отримати омріяний протез, підтримавши збір коштів на кейс “Протезування українських військових у 2023 році”. Завдяки донатам небайдужих людей можливість забезпечити якісним протезуванням все більше військових, що втратили кінцівки, захищаючи рідні землі від російських загарбників, стає реальною. Аби кожен український захисник мав змогу повернутися до свого звичного життя!
