Відвертість і щирість – головні синоніми до проекту «F: people». На зйомках програми, Ілля Ніколаєнко поспілкувався з джазовою вокалісткою, учасницею шоу «Голос Країни» – Лаурою Марті. Співачка розповіла, як починався її творчий шлях, яким досвідом вона пишається і яку життєву місію має.
Лаура, ти спілкуєшся і доносиш свою творчість на шести мовах. А саме: українська, російська, англійська, вірменська. Розкажи про інші дві.
– Я вже багато років на сцені. І я з джазового світу. Справді, на початку я співала різними мовами. І французькою, і італійською, і, звичайно, португальською. Це моє велике музичне життя. Саме з португальської музики, бразильської самби я закохалась в джаз. І з того часу мене почали називати – Українка вірменського походження з бразильським серцем. Був час, коли я співала взагалі тільки португальською мовою.
Дуже мало людей, хто розуміє цю музику. Але разом з тим, багато людей, які її цінують. Якщо ти вмієш співати джаз – ти можеш співати абсолютно все, в різних стилях, на різних мовах. Розкажи, чому в тебе з’явилася любов саме до цього стилю?
– Я мріяла співати, с дитинства писала музику. Це була не джазова, а поп- музика. Потім, я мала поступити на поп-вокал в Харкові, але в мене були великі проблеми з голосовими зв’язками. Я мала тяжку голосову мутацію і була дитинкою з низьким голосом. Це дуже подобалось усім викладачам, я багато де співала. І мене просто, як то кажуть, з’юзили і не помітили, що в мене така мутація, майже як у хлопчиків. Іноді, мене не допускали до конкурсів. Казали, що в моїй віковій категорії мені нема с ким конкурувати. Пам’ятаю, був відомий на той час конкурс «Зірки Харкова». Але мені не дозволили прийняти участь. Тому, мій джаз почався с джазового фортепіано. Ми із мамою вирішили поступати на джазове фортепіано, щоб я могла сама собі підіграти. Я почала свідомо любити джаз не вокальний, а інструментальний. І навіть зараз мені швидше підібрати на інструменті, ніж заспівати голосом. Довгий час, саме через фортепіано, я відчувала цю музику.
Займалась я чотири роки, їздила на конкурси, були навіть гран-прі. Потім, я мала поступати на композиторський факультет в консерваторію. І віриш, я просто за місяць до державних іспитів, освідомила – «Боже, я ж завжди хотіла буду співачкою!». Тоді я швидко зібрала речі і вирушила до Києва. Там дізналася, що в інституті ім. Р.М. Глієра є джазовий відділ і поступила. Мабуть, так було треба.
Що для тебе значив проект «Голос Країни»? Що ти відчувала, коли на нього прийшла? Знаю, що твоя мама теж співає. Я чув про те, що ти йшла на проект для того, щоб порадувати її, щоб вона побачила тебе на сцені і сказала «Вау! Як же круто!». Чи вийшло в тебе це? Ти задоволена результатом?
– Так, я задоволена результатом, звичайно. Тому що я йшла заради одного ефіру, щоб сказати «Мама, привіт. Будь ласка – це тобі». З авторською музикою, із джазом дуже рідко тебе транслюють. Іноді, на якихось каналах культури. Але все ж таки, у нас поп-медіа. Тому, в інших містах тебе не бачать. Коли був затяжний карантин, в мене з’явився час і я, звичайно, почала більше приділяти уваги родичам і замислюватися над тим, як я можу зробити їх щасливішими? І це був один пункт зі списку.
Сам проект тобі допоміг? Можливо ти завела нових друзів, в тебе з’явилися нові можливості в творчості?
– Я познайомилась с багатьма талановитими співаками з усієї країни. І я дуже цьому радію. Я заслуховувалась майже всіма. Всі такі різні, такі самобутні… клас! Я вірю в Україну, що нас будуть точно чути в усьому світу. Єдине – більше своєї авторської музики. Пишіть! Не бійтеся і не хвилюйтеся. Може не з першого альбому ви знайдете свою форму звучання, а з другого, чи третього, але це того варто.
Це взагалі мій перший експіріенс в поп форматі. В проекті – великої такої машини, яка працює в режимі non-stop, з ранку і до ночі. Тут тобі накладають макіяж, тут вже знімаєшся в якихось роликах, тут в тебе саун чек… Всі співають і просто не можуть зупинитися. Горланять свої пісні. Такий маленький хаос. Мені було цікаво спостерігати за командами, за стилістами, як все це переплітається и комуніцирує. Я виходила на сцену, співала, але, якщо чесно, спостерігала, як робляться такі великі шоу. Тому що в мене є організаторські здібності, я багато років була викладачем і в дітей, і в дорослих. І колись, я планую зробити круте шоу. Ця жилка в мені від мами, як нагорода. Крім музики, я можу складати, видумувати такі масштабні речі. Воно буде жити і прославляти Україну. Тому мені було цікаво, як цей механізм працює. І я здобула цю школу. Я точно пішла туди зробити подарунок мамі, але й сама отримала великий досвід.
В такому форматі я ще ніколи не працювала. Я завжди сама собі планувала сценарії, сама собі була стилістом. Я все придумувала собі сама. А тут стільки людей працюють на мене, піклуються, як я буду виглядати і таке інше. Круто! Я бажаю кожному потрапити на Голос Країни і спробувати це. Тоді, коли ти психічно стабільний, не маєш хибних уявлень. Це принесе тобі колосальний результат. Я задоволена зараз своїм станом після проекту.
Є дві проблеми, які близькі твоєму серцю. Перша – вимушене переселення через війну. Друга – жорсткі традиції в східних країнах, які заважають реалізуватися жінкам.
– Тема примусового переселення, коли ти біжиш і рятуєш своє життя… Вона зачепила мою родину. Ми втратили все. В нас був великий дім, свій сад, багато друзів. Все те, що здобувалось роками. Нам було там добре. Коли мама розлучалася, ми з сестрою деякий час жили у бабусі. Вже тоді починалися чутки про те, що будуть нападіння. Але, знаєш, залишити все не можливо, здається. Тобто ти не віриш в це до останнього. З нами, все ж таки, це трапилось і ми були вимушені бігти, рятуючись. Тоді мені було 2 роки. Картинок з того часу я не пам’ятаю. А сестра моя не тільки пам’ятає, вона ще і захищалась. Їй було майже 6 років. Її попередила подружка через паркан, що планується напад. Христина розповіла про це нашому дяді. І вони підготувалися, накинувши на огорожу оголений провід. Тим самим здобули час, щоб встигнути втекти. А виїхати з міста було неможливо. Я цього страхіття не пам’ятаю, але пам’ятаю, як в Україні було складно. Матеріально мало чого було, до якогось певного моменту. Мама працювала 24\7, а бабуся доглядала нас. Я люблю Україну. Я 100 % українка, і ще 100% вірменка. Але українка, напевно, більше.
До речі, порада для всіх мам: вірте в своїх дітей. Навіть якщо музика не приносить грошей. Наша мама завжди казала: хочете займатися музикою – значить будимо займатися. Я їй за це вдячна. Тепер зрозуміло, чому подарунок для неї саме «Голос». Я завжди себе питаю, що можу ще для неї зробити? Тому, в мене є така місія.
Ми стаємо більш інтелектуальними і розуміємо, що жінка – правовласна людина, яка може свою мрію перетворювати в реальність, й бути ким завгодно. У Вірменії я багато чула «твоє місце на кухні». Взагалі бути співачкою, це не дуже поважна професія. Знаєш звідки це пішло? Поп-музика, шоу бізнес – все це через постіль і таке інше. Тому, звичайно, що в східних країнах цього бояться. Але я на своєму прикладі доводжу, що це можна робити не через постіль, а через працю 24\7, через віру в себе, віру в музику і через любов. Якщо ти справді любиш те, що ти робиш і робиш це достойно – навіщо тобі та постіль? Роби! Я не розумію телебачення, яке не підіймає культуру, а навпаки. Не треба людям давати фаст-фуду. Якщо ми, кожен артист, будемо показувати таке прагнення, тоді Україна стане культурним центром, ми все перевернемо догори ногами і східні країни побачать, що співачка – це поважна професія. Ти можеш бути співачкою, реалізувати свою мрію. Роби, працюй, йди вірним чесним шляхом.
Ти стала учасницею масштабного проекту «Skinscan». Деякі відомі жінки приймали участь разом із тобою. Розкажи, що це за проект і чому ти прийняла в ньому участь?
– На нього мене запросили і я дуже вдячна за це. Команда журналу VIVA створила цей проект в період днів боротьби з меланомою. Зараз, рак різних видів набирає страшенних обертів. Ця проблема є номером один. Ми всі любимо загорати на сонці, але воно дуже шкідливе, якщо ми це робимо не вірно і не знаємо, як захищатися. Цей проект зорієнтований на те, щоб люди знали як засмагати і берегти себе. Заклик до людей: хоча б іноді, перевіряти свої родинки. До того ж, це робиться дуже швидко. Якщо завчасно виявити проблему, тоді і позбавитися її буде просто. Тому, перевіряйте стан своєї шкіри вчасно і будьте здорові.
Лаура, я хочу подякувати тобі за наше спілкування, за твою відвертість і глибину душі. Буду радий бачити тебе знов.
– Відкрий себе спражню.
Geroine: @lauramarti_official
Journalist: @nikko.__.official
Production: @philip_drobiazco
Assistant: @vi.kulyamina
Producer: @olha_husyeva
Photographer: @nataly_photographer_
