Співачка SANNA: «Потрібно обʼєднати сили для того, щоб збагатити музичний простір українським контентом»Співачка SANNA: «Потрібно обʼєднати сили для того, щоб збагатити музичний простір українським контентом»

Вітання! У тебе такий цікавий псевдонім. Чому ти обрала саме його?

Дуже дякую за комплімент! Насправді цей псевдонім вийшов досить випадково. Моє імʼя Оксана і, так як я багато років проживала в Сполучених штатах, американцям було тяжко вимовляти моє імʼя, вони часто його коверкали. Тож, мені прийшлося спростити його та «американізувати», щоб їм було легше. Та й воно дуже гарно вписалося в мій сценічний образ, тому SANNA.

Ми знаємо, що ти довгий час жила за кордоном. Як так сталося, що повернулася та чи надовго?

З Америкою у мене сталася ціла любовна історія. З дитинства я мріяла туди потрапити, тому що закохалася в неї через відеокасети, які мені надсилав мій тато, адже інтернета тоді ще не було. А тато туди поїхав як письменник. Він написав книгу «Воїн армії Іісуса», яку замовили йому в діаспорі в Каліфорнії. Через цю книгу йому надали документи, а згодом він забрав мене з мамою до Америки. Коли прийшов час мені туди емігрувати, я була дорослою сімнадцятирічною дівчиною, та я вже не хотіла туди через те, що не хотіла залишати свою Українуі своїх друзів.  Все ж таки життя там склалося гарно та я полюбила США, зустріла там свою другу половинку, чоловіка та однодумця. З того часу ми разом мали спільну мрію – повернутись до України, створити собі тут комфортні умови для проживання та виховувати своїх дітей на рідній землі. Ми залишилися вірні цій мрії та вже чотири роки живемо в Івано-Франківську.

Де легше себе почуваєш: в Україні чи за кордоном?

Звісно, що вдома. Хоча, відверто кажучи, я маю ще одну мрію – багато подорожувати, побачити різні країни світу, різні культури, як люди живуть, спілкуються та взаємодіють. Але найкраще, що є в будь-якій поїздці – це повернення додому.  Ніщо так не гріє, як рідний дім. Хоча в Америка також є моя домівка,  через те, що я там прожила половину свого життя, та я маю там теж свою історію. Але по відчуттях, мій дім завжди був Україною, тому, звісно, легше вдома.

Де краще займатися творчістю?

Написанням пісень я можу займатися лише вдома, тому що своя земля підпитує та дає якесь заземлення та звʼязок із тими вищими силами, які допомагають звʼязатися з твоїм талантом. Памʼятаю, що якось мій тато понад десять років збирав інформацію та історії на написання художнього роману про наші козацькі повстанські землі та про його цікаве село, яке знаходиться десь на межі Полісся і Волині. І доки він був в Штатах, він ніяк не міг сісти і почати це писати, все казав «поїду додому, сяду на балконі та, дивлячись на наш поліський ліс, буду писати роман». На жаль, цього не сталося, але все це до того, що на чужій землі, яка б вона не була прекрасна та комфортна, не пишеться та не твориться. В гармонії сам з собою ти тільки вдома.

Ти позиціонуєш себе як жінка-козачка. Чому саме такий образ? З чим це повʼязано?

Жінка-козачка це не лише мій образ. Ми всі козацького роду. Ми, українці, маємо козацькі гени і ми повинні це плекати, берегти і гордитися цим. Так сталося, що я переспівую козацькі пісні, які знаю з дитинства. Я співала їх з батьками, мій тато все життя прожив у цьому образі козака, прославляючи козацьку культуру і в Україні, і за кордоном. Ще змалечку я з батьками відвідували різні козацькі заходи по всій країні. Як тільки проголосили незалежність, ці заходи почали відновлюватися. Ми були в Берестечку, в Запорізькій області, село Капулівка. Там я вперше почула пісню «Іду на Січ» від запорізьких козаків. Відтоді ми з батьками її співали. Вона в мене завжди асоціювалася просто із піснею про кохання моїх батьків, тому що вони завжди були разом та співали її. Так сталося, що я зростала і виховувалася у такому козацькому середовищі, тому для мене це природньо – продовжувати цю культуру. Раніше я думала, що ці пісні знають всі, а виявилося, що це не так. Тому я вважаю, що моєю місією є дати нове життя козацьким пісням, щоб їх знали, співали та переспівували.

Зараз спостерігається підйом української музики. Чи не заважає велика кількість нових артистів-конкурентів?

Це дуже прекрасно, що зараз у нашій країні багато україномовного контенту. Нарешті, його вистачає на різний смак. І якщо колись слухали багато російської естради та казали, що нема що слухати українською мовою, то вже зараз це сказати неможливо. Я дуже щаслива від цього та не вважаю це конкуренцією. Я вважаю, що ми обʼєднуємо сили для того, щоб збагатити музичний простір українським контентом.

Ти проїхала цілий тур із гуртом «Скай». Як тобі працювалось із такими метрами української сцени? Можливо Олег давав якісь поради?

Перш за все для мене є великою честю співати на одній сцені з таким великим гуртом. Я щиро вдячна Олегу Собчуку за таку можливість та досвід, за кожну пораду та настанову, за віру в мене як в артиста та віру в мою творчість. Для нас із моїм гуртом це був колосальний досвід, який ми не забудемо. В кожному місті та кожному залі відчувається різна енергетика. Для мене також здійснилася одна з мрій  –  я побувала в багатьох містах України, де раніше не була, і переконалася в тому, наскільки у нас чудові люди у різних куточках України. Я хочу не один такий тур у своєму творчому житті.

Нещодавно ти випустила трек «Не тримай», та ми чули, що в тебе напоготові ще декілька треків. Ти вирішила зробити це літо «гарячим»?

Після дуету «Іду на Січ» з Олегом Собчуком я працювала над створенням нових треків. Це літо ми розпочали із релізу «Не тримай», адже вона чекала виходу надзвичайно довго – понад десять років. Я планую випустити різноманітні треки: і ті, які довго чекали свого часу, і новостворені, і козацькі пісні. Я зрозуміла в якийсь момент, яка б в тебе професія не була, зараз кожен українець не має права бездіяти. Ми всі мусимо старано працювати в своїй галузі. Якщо я музикант, то маю створювати крутий та якісний український контент.

Розкажи про трек «Не тримай». Він досить ліричний. Це твоя особиста історія чи хтось або щось надихнуло?

Це є романтична та легка літня історія, яка, я надіюсь, хоч трішечки відволіче та розвіє смуток слухачів. Ця пісня так довго чекала свого часу, що я не знала, що з нею робити, адже написала я її десять років тому. Я не знала, чи варто випускати її зараз у такий час. А потім зрозуміла, що життя продовжується, люди знайомляться, закохуються, розстаються та проживають любовні стреси також. Тому, можливо, ця пісня хоч комусь полегшить розлуку. Ця історія, як і моя, так і кожної людини, яка хоч раз була закохана і розсталася із дорогою людиною. Потрібно відпускати легко та вірити, що нас чекає щось краще.

Де знімали відео на нього?

Кліп ми знімали у Києві у Ботанічному саду посеред ночі, тому що нам потрібно було, щоб було темно і було багато троянд, – такий був задум режисера. Це Zoo cinema, ми дуже добре спрацювалися, мені подобається їхній смак та ідеї, а вони прислухалися до моїх побажань. Чекайте ще наших спільних робіт в майбутньому.

Що ще нам чекати від Sanna найближчим часом?

Я планую випустити свої нові пісні, їх буде багато, як і планів. Сили і натхнення вистачає, адже ми козацького роду і все поборемо та переживемо! Все в нас буде добре!

Від Савенко Ірина

Савенко Ірина - головний редактор 1-го блог-журналу LuckyUkraine, журналіст, фоторепортер.