Марія Денисенко: невисловлені інтуїції та сховані можливості комунфкації в сучасному живопису
Тонкі комбінації невагомих кольорів, бездоганний контроль пензля та заворожливе поєднання флористичної фігуративності та модерністської емоційності — картини Марії Денисенко водночас складні й прості, загадкові й доступні сприйняттю. Її стиль можна охарактеризувати як інтимний, дещо мінімалістичний, схильний до лаконічних композиційних структур, емоційно насичений, багатошаровий для занурення глядача, з використанням спіралей чи завихрень.
Основа стилю художниці — флоральна образність; проте в контексті робіт Марії Денисенко квіти стають багатогранним об’єктом, що виражає широкий спектр значень, емоцій та станів. Її квіти завжди існують у дещо умовному та театральному просторі, що може бути підказано монохромним тлом (що нагадує далекі простори, психонавтичні ландшафти чи чорну коробку постдраматичної театральної естетики) або абстрактним натяком на величезний природний простір.
Квіти та навколишнє середовище перебувають у ледь визначеній суперечності або контрапункті, де одне з цих двох елементів здається надмірним або вторинним до іншого. Найяскравіший аспект полягає в тому, що в цій прогалині між квітковим об’єктом та умовним простором (середовищем) відчувається величезна емоційна напруга, яку буквально можна побачити неозброєним оком глядача.
Ця напруга здається універсальною і має на меті передати високо заряджений кластер почуттів, що обтяжує квіткові композиції новими, цілеспрямованими коннотаціями. Квіти — це не просто квіти; вони також виступають як пророки, вісники, передавачі, діагности, індикатори та інше. Квіти є глибоко вкоріненим символом у культурах різних людських спільнот, сповнених величезної культурної ідентичності; проте Марія Денисенко проводить їх ревізію, детеріторіалізацію та деконструкцію. Вона зводить широкий історичний контекст цього об’єкта до цілком відчутної функції бути провідником для колективу контрастних емоцій. Цей ризикований крок художниці-експериментаторки оголює та радикалізує здатність статичної композиції впливати на наш емоційний стан.
Цей аспект і робить картини Марії Денисенко такими людяними та захоплюючими: вони стверджують як гармонію і розчарування, так і прийняття та відчай, лінійність рослинного життя та хаос людського існування.
Складна візуальна естетика її картин також має значення з точки зору техніки. Хоча її роботи дуже цілісні, вони одночасно успадковують техніки та філософії з полярних історичних жанрів: постімпресіонізм, постекспресіонізм, гіперреалізм та арт-нуво. Ці жанри виявляються в найменших деталях, які, здається, недбало (але насправді з холодним розрахунком) розкидані по різних картинах, що, ймовірно, має на меті забезпечити нам, глядачам, точки опори для заземлення нашої уваги.
Окрім емоційного впливу, роботи Марії Денисенко також взаємодіють з метапам’яттю глядача; вони служать експериментальними зразками для захоплення емоцій, подібно до повністю зашифрованих особистих щоденників, які залишаються відкритими для емоційного тлумачення. Здається, що художниця одночасно забезпечила себе через свої картини, дозволяючи собі бути відвертою та, в той же час, вказуючи на можливість кодування прихованих емоційних станів, очищених від інформації, яка, будучи оприлюдненою, могла б завдати їй величезного болю. Зіткнувшись з таким мистецтвом, глядач стає не лише учасником творчого акту, але й довіреним співрозмовником, допущеним до вузького кола секретів та правд, але нездатним зірвати довіру, яку художниця поклала на них. Усі ці фактори разом створюють складний, емоційно-рефлексивний простір художнього змісту та впливу, що діє унікально та специфічно на найглибші глибини людських почуттів.
Щиро дякую художниці Марії Денисенко за таке надзвичайне переживання, її нетривіальну естетику та неможливий рівень чутливості, що випромінюється з її унікальних картин.
Автор Дарина Нікаленко
